Історія села Глещава

Глещава́ — село Теребовлянського району, Тернопільської області.

При Глещаві були хутори Стадниця та Мазури, виключені з обліковихданих у зв'язку з переселеннямжи­телів.

На місці хутора Стадниця — став, територія Мазурів розорана. Розташоване наберезі потічкаТарча.

Населення — 811 осіб (2003).

Хор «Просвіти» Глещави 1937 року

На території сучасної Глещави уже давно існують поселення людей. Про це свідчать матеріальні

і культурні рештки давнього побуту, зокрема бронзові знаряддя праці, керамічні вироби, глиняний

посуд знайдені археологами тут. Розкопано курганне поховання в кам'яної гробниці, де знайдено

скляний посуд 2-3 ст. Пер­ша писемна згадка — 1349, згідно з книгою Я. Байгера «Повіт Теребовлянський».

У Княжий період за словами історикаТеребовлянщини М. Голубця Глещава залишалася форпостом

Теребовлі, була сильно укріплена глибокими ровами і окопами, що разом зі ставамитворили сильну

оборонну лінію, особливо зі сходу. Українські князі, особливо князь Василько завжди дбали за Глещаву,

оскільки у обороні столиці князівства — Теребовлі воно мало надзвичайно важливе значення. Проте

у 1349 році територія Галичини разом з Глещавою перейшла до влади Польщі, що значно уповільнило

розвиток поселення. Крім того, село часто потерпало від різних нападів татар і турків, проте після

значних руйнувань знову швидко відновлювалося, оскільки цьому сприяли працьовиті селяни.

 Драматичний колектив організований Іваном Пакушем. 1936 рік

У період знаменитого повстанняпід проводом Северина Наливайка протипольського панування, козацькі

війська проходили через Глещаву, що спонукало селян приєднуватись до повстанськихзагонів. Крім того,

існують перекази, що під час Хмельниччини декілька хлопців з Глещави брали участь у визвольній війні,

зокрема із роду Стечишиних та інших. Під час польсько-турецької війни село було багаторазово спалене:

у 1667, 1672, 1673, 1684, 1688 рр.

Члени товариства «Луг» села Глещава

У 1772 році Глещава, як і вся Галичина входить в склад Австрійської імперії внаслідок поділу Речі Посполитої.

Першу українську школу в Глещаві було створено за сприяння Степана Самця в 1850 року, що був послом до сейму.

1897 внаслідок пожежі згоріло 80 господарств. Від 1903 у Глещаві був жіночий монастир святого Йосифа. Значну

роль у формуванн інаціональної свідомості селян мали товариство «Просвіта» (заснованен тут в 1868 р.), товариство

Січ (створене тут у 1905 р.) та інші. Після проголошення у Львові ЗУНР 1 листопада 1918 року, в Глещаві українську

владу очолив Подедворний Михайло. 14 лютого 1945 в Глещаві відбувся бій між загонами УПА (20 чоловік) та

Радянської Армії (близько 300 чоловік), загинуло 14 повстанців. 7 березня 1945 польська боївка під проводом

Кошовського Казіка (Матевуша) вчинила розправу над українським насе­ленням Глещави, бу­ло вбито жінку похилого

віку та жи­вим спалено 11-річного хлопця.

Поширені прізвища

Бабій, Бернат, Бомок, Босяк, Галіберда, Гойшин, Головенко, Джумага, Дух, Козак, Кошовський, Крушельницький,

Леськів, Михайлюк, Подедворний, Самець, Сирник, Стечишин, Табака, Ясінський.

Пам'ятки

Є цер­ква святого Миколая (1897), «фігура» святого Миколая (1861; відновлена 1998).

Споруджено пам'ятники:

     - воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1978)

     - на честь скасування панщини.

Встановлено меморіальну таблицю Мар'яну Крушельницькому, який тут проживав.

У Глещаві народилися:

     - поет, перекладач Сидір Єзерський

     - кандидат економічних наук Г. Марцінишин

     - кандидат технічних наук В. Смільський, 

     - редактор, видавець у Канаді М. Стечишин

     - професор, доктор технічних наук М. Стечишин 

     - ректор Інституту імені Петра Могили Ю. Стечишин

     - кандидат економічних наук Г. Ціх.